купить Кумертау Каннабис индика

Ох, братаны, сегодня я расскажу вам историю, которая произошла у меня в школе. Обещаю, будет жестко и без цензуры. Слушайте!

Так вот, как-то раз я решил закупиться шишками марихуаны. Я связался с одним маджоном по номеру 1, который обещал мне самый сильный сорт. Но чтобы получить эту радость, нужно было пробраться через многое…

Я оказался на сомнительной перекладке, где все были какие-то нервные и подозрительные. Я почувствовал, как нервная покалывающая дырка на моей руке от напряжения стала еще больнее. Вокруг витал запах вареного и номера 1, а все говорили на отжигательном жаргоне.

Наконец, я нашел своего барыжного маджона. Он был типичным наркоманом-подпитым сошником, на вид круглым как барабан. Он ухмыльнулся и сказал: "Слышь, парниша, шмальни этот mj и ты будешь летать выше облаков!"

Я решил довериться его словам и купил у него несколько закладок. Цена была не дешевая, но я был готов заплатить любую цену за свою мечту. В конце концов, марихуана – это мое наркотическое топливо, моя инъекция творчества.

По дороге в школу я уже чувствовал, как наркотический пар плотно обволакивает мое сознание. Я даже забыл, что у меня на уроке физики, где нужно было выходить к доске.

Так вот, когда я подошел к классу, учитель, старый и немного забитый преподаватель, дал мне задание выйти к доске и решить сложное уравнение. Все глаза обратились на меня.

И тут произошло страшное – я неудержимо ударился яйцом об угол парты перед всем классом! Боль пронзила меня как молния, и я чуть не завыл от боли. Учителя и одноклассники в шоке взглянули на меня.

Я с трудом поднялся на ноги и, стараясь сохранить лицо, попытался решить задачку на доске. Но в голове у меня была только одна мысль – как же теперь скрыть это унизительное происшествие?

Я заметил, что все смотрят на меня с ужасом и недоумением. Но я сделал вид, что ничего не произошло, и стал решать уравнение, представляя себе, как я шмальну свою следующую закладку и все проблемы превратятся в дым.

В итоге, я смог справиться с заданием, но все равно чувствовал, как стыд захватывает меня и трясет моими внутренностями. Все эти глупые уроки и заботы вокруг казались ничтожными перед моим главным желанием – продолжать барыжить шишками и выбивать свои пламенные рифмы на самой вершине рэп-горы.

Но в то же время, я осознавал, что моя жизнь должна быть больше, чем просто наркотический туман и борьба с собственными демонами. Я просто должен найти свое место в этом коварном и жестоком мире.

И вот сейчас, пока я пишу этот текст, я понимаю, что моя история может стать предостережением для многих молодых рэперов, которые легко теряются в этом мире наркотиков и потерянных мечтаний.

Друзья, не позволяйте себе погрузиться в пропасть зависимости и потерять свою самоценность. Найдите настоящий смысл жизни в том, чтобы делать то, что вы любите, и быть самим собой.

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...